Віточко, скажи, скільки ще важитимуть ці терези? Скільки часу ти будеш вимірювати мій біль у краплях сліз? Я віддав тобі ключі від свого всесвіту, без жодних вимог, А ти топтала мої надії, ніби випадковий попіл під ногами. Віточко, моя нестерпна, моя гірка спокусо, Ти ходила по мені, як горде кошеня, що грається зі здобиччю. Я кохав, я кохаю, і навіть коли згасне мій останній вогник – Моє серце все одно буде битися в ритмі твого імені. Який би я не був у твоїх дзеркалах – зламаний чи сильний, Мої очі завжди шукали в тобі єдиний світловий промінь. Ти випалювала мою довіру, як сухою травою в серпні, Але я залишаюся тут, замкнений у власному полоні. Це моя віддача, це мій останній борг перед тобою, Я не прошу прощення, я просто хочу, щоб ти знала: Навіть крізь холод, навіть крізь твою крижану байдужість, Моя любов – це єдине, що в мені ніколи не помре. Кохаю до самого кінця. Віточко, чуєш? Навіть коли мене не стане. Тільки ти.