Куплет 7: Ти не пішов — залишився поряд зі мною, Та між нами зима стала сірою стіною. Я стояла за нас до останнього дня, Та брехня між серцями змінила життя. Нажаль, і мене ти колись надломив, Наче хтось серед ночі всі вогні погасив. Я вже не та, що сміялась тоді без причин, Стало більше мовчань і самотніх годин. Фінал: Рік тому ти відкрив мені нашу весну, І я згадала той голос крізь років стіну. Я згадала розмови, ті зустрічі й дні, Хоч обличчя лишилось десь там, вдалині. Ми пройшли крізь образи, крізь втрати і біль, Крізь холодні мовчання і зим заметіль. Було важко тримати те, що тріщало по швах, Та любов ще жила десь у наших серцях. І сьогодні ми вчимось жити далі знов, Згадуючи, що колись нас знайшла любов. Бо не просто випадок нас звів у житті — То доля писала наші спільні путі. І нехай не все легко, і не все без сліз, Ми пройшли крізь роки, крізь сотні доріг. Бо коли поєднали і доля, й любов — Може серце навчитися вірити знов. Фінальний приспів: Не завжди все складається так, як у снах, І любов не живе лише в гарних словах. Та коли двох людей поєднала судьба — Навіть після всіх бур є дорога одна.